Біля дошки стоїть учитель, за партами – батьки. Протягом години вчитель розповідає про негарну поведінку деяких учнів і згадує про погані оцінки. Не оминає і побутових проблем: треба поміняти вікна, бо у класі протяг, і ще потрібні мийні засоби…
Знайома багатьом шкільна картина. Перемалювати її хочуть у київському Департаменті освіти і науки. А саме – запровадити індивідуальні зустрічі з батьками і цікаві форми взаємодії з ними. В якихось школах це вже запрацювало, інші школи – зволікають. Адже впроваджують це не директивою “зверху”, а м’яко і ненав’язливо.
Про те, в чому полягують зміни батьківських зборів і як вони відбуваються, поговорили з директоркою Департаменту Оленою Фіданян.
Дослідження
Батьківські збори в садках та школах останнім часом усе більше викликають роздратування та невдоволення. Ось ми й вирішили, що настав час змінити цей застарілий формат так званого спілкування. Спочатку хотіли піти найпростішим шляхом – дати “директиву”. Таку собі вказівку, як змінити батьківські збори. Та фахівці пояснили, що спершу варто розібратись у ситуації і розробити пропозиції, які насамперед сприйматимуть батьки та освітяни.
Тож усе почалося рік тому із пошуків керівників-однодумців, які були готові до досліджень, експериментів та змін. Від кожного району залучили директорів шкіл
– переважно тих, яких обрали на конкурсі. Вони не боялися іти на відкриті дискусії, проводити чесні анкетування батьків. Долучились і “
Батьки SOS“, які через свої інформаційні джерела обговорили це питання з батьківськими громадами.
На першому етапі
Освітня агенція міста провела
глибинні інтерв’ю з освітянами і батьками, аби зрозуміти, що не так з їхньою комунікацією.
Освітян розділили на дві категорії: вчителі (класні керівники) і адміністрація. Таким чином з’ясували, кому найбільше не подобаються батьківські збори і хто найменш готовий до змін. Малоефективними батьківські збори в наявному форматі вважають директори та батьки, а от понад 46% класних керівників вважають їх ефективними.
На батьківських зборах прийнято аналізувати шкільне життя учнів. Але більше 20% батьків сказали, що за рік на класних батьківських зборах і слова не почули про свою дитину. Є сумлінні батьки, які ходять на всі збори, але чують там тільки про проблеми й тільки про чужих дітей.
Тож головна мета змін – спілкування батьків із закладом освіти в контексті шкільного життя їхньої дитини.
Дослідження показало, що батьків найбільше цікавлять індивідуальні зустрічі з вчителями і тренінги, де вони могли б знайти відповіді на різні питання.
Під час роботи фокус-груп учасники дослідження розповідали, якими бачать зміни в організації батьківських зборів. Так визріла ідея батьківських зустрічей за кавою. Коли я була в Парижі, то побачила на вхідних дверях школи оголошення на малюнку з чашечкою кави, в якому був розклад зустрічей батьків з адміністрацією та педагогами – чотири рази на рік. Батьки записуються, як ми сьогодні до лікаря, дистанційно. Зустрічі відбуваються віч-на-віч.
Наші запитання про загальні батьківські збори дуже дивували працівників школи.
Три моделі проведення батьківських зборів
Ми розуміємо, що не можемо зламати все, що працювало роками. Та й чи треба?! Якщо ми свою батьківську громаду не зберемо у школі, то про нас подумають, що ми закрились і щось приховуємо. Тому вирішили, що зміни мають бути поетапними, відкритими та зрозумілими для всіх.
Розробили можливі варіанти проведення батьківських зборів у новому форматі. Презентували наші пропозиції на Колегії Департаменту освіти і науки.
Умовно поділили формат проведення батьківських зборів на три етапи:настановча батьківська конференція (проводимо на початку навчального року – вересень); індивідуальні зустрічі “віч-на-віч з родиною” (листопад-грудень, квітень-травень); довільні сучасні форми спілкування з батьками (батьківські уроки, тренінги, родинні гостини та інше).
Настановча батьківська конференція. До участі в ній запрошують усю школу. Залежно від можливостей закладу освіти, конференцію можна організовувати для всіх батьків, окремо для батьків початкових та старших класів або за паралелями класів. Усе залежить від кількості учнів та розміру школи.
Головне – під час настановчої конференції батьки не розходяться по класах на нудне двогодинне сидіння за партами.
Спочатку всі зустрічаються в актовій залі, де адміністрація та працівники школи вітають їх і презентують освітні послуги та плани на навчальний рік. Потім батьки розходяться за різними локаціями: їдальня (наприклад, яке меню буде в дітей); спортивна зала (вчителі фізкультури та керівники гуртків і секцій розповідають про свою роботу); бібліотека (бібіліотекар розповідає, яку допомогу тут може отримати дитина), медичний пункт та інші локації, де батьки можуть задовільнити всі свої зацікавленості.
Завдання школи – показати, що в ній безпечно, тут навчають та розвивають здібності дитини.
Після цього, отримавши інформацію про плани школи та класу на навчальний рік або хоча б на півріччя, батьки розходяться по домівках без потреби заходити у класи. Таким чином, батьки кожної дитини особисто, а не через обраних представників, отримають інформацію, яка цікавить саме їх.
Виходячи зі звернень та скарг, кількість яких у вересні різко зростає, основне зло – коли батьки, зачинивши двері у клас, вирішують службові питання закладу освіти або ж предметно мотивують усіх збирати кошти на шкільні потреби. А ще театральніше це виглядає, коли класний керівник виходить, а батьки залишаються “поговорити”.
Це таке лицемірство, коли вчителька каже: “Це не при мені”, а директор – “Я тут ні до чого, ми не дозволяємо збирати гроші. Ми ж про це не чули. Це не за нашої присутності”.
Ми розуміємо, що є випадки, коли спілкування батьків у класі необхідне. Це, насамперед, класи (учнівські спільноти), які тільки сформовані: 1, 5, 10 класи. Такі зустрічі мають бути чітко побудовані та регламентовані в часі. Головне – не затягувати їх, не перетворювати в уже загадані сценарії, а усвідомлювати, що вони мають слугувати формуванню нового колективу, знайомству з усіма вчителями, які працюватимуть з дітьми.
Другий етап – індивідуальні зустрічі “віч-на-віч з родиною”. Ми запропонували, як їх організовувати, і навіть розписали календар: коли починати підготовку, коли можна проводити самі зустрічі, яким чином реєструватися тощо.
Ця модель вимагає ґрунтовної підготовки. Для таких зустрічей вчитель має підготувати результати успішності конкретної дитини, її індивідуальні досягнення. Одна справа, при всіх розказати про поганого Петрика, а інша – кожному написати лист успішності з результатами індивідуального прогресу: у Сергійка було так, а стало ось так. А ще – додати психологічний і комунікативний аспекти, проаналізувати творче зростання дитини.
Ми акцентуємо увагу на інформації для батьків саме в контексті зростання особистості школяра, адже саме задля цього діти і приходять до школи.
Ми не оминули увагою правила комунікації. Трапляється, що дорослі заходять у неправильну комунікацію: або вчитель заграє з батьками, або батьки ставляться до вчителя, як до обслуги. Коли з’являється зневага з будь-якої сторони, то вона, як правило, відображається на дитині.
Сьогодні найбільше нас хвилюють правила комунікації через електронні пристрої. Ми почали вивчати роботу приватних шкіл і врахували їхній досвід користування безкоштовною платформою
Office 365, на якій можна створити електронну комунікацію, залучивши всіх учасників освітнього процесу.
Відкритість спільноти, можливість спілкуватися в одному полі за визначеними правилами адміністрації, вчителів та всіх батьків унеможливлює сварки та плітки. Отже, можна створити систему, в якій не тільки класний керівник, як у Вайбері, спілкується з батьками, а де є всі вчителі-предметники, заступники, які відповідають за певні напрями роботи, де директор бачить усю переписку, де є відкрита платформа для критики (на платформу не можна зайти анонімно –ред.).
Якщо групи у Вайбері зациклені на одному класному керівнику – це шкодить. Тоді все залежить від сили та об’єктивності цього вчителя. Крім того, з груп викидають одне одного, якщо хтось щось “не так” говорить. Про яку об’єктивність тут можна говорити?!
Ця платформа – один із варіантів. Якщо школа має інший варіант – то будь-ласка.
Ми дали приклади, як постійно можна комунікувати з батьками (адже є такі, які весь час хочуть щось чути про свою дитину). Приватні школи поділилися прикладами, коли класні керівники раз на тиждень відправляють за їхньою системою повідомлення батькам: “Шановні батьки! Цей тиждень був дуже вдалий. Ваші діти зробили чудові роботи з осінніх матеріалів. Наступного тижня ми йдемо до басейну. Будь ласка, потурбуйтесь про…”.
Така форма спілкування необтяжлива та позитивна. Ти не боїшся його відкривати. І це достовірна інформація.
У рекомендаціях ми виділили слово “претензії” великими буквами, щоб батьки могли їх висловити, а потім класний керівник чи вчитель-предметник спокійно їх розглянули та надали відповідь.
Також ми заохочуємо ініціативи педагогічного партнерства з батьками – “інші форми спілкування”.
Третій етап – довільні сучасні форми спілкування з батьками (батьківські уроки, тренінги, родинні гостини та інше).
Не рекомендуємо зачиняти двері перед батьками. Досвід інших країн показав, що там громади залучають школярів у другій половині дня в закладах освіти більше, ніж у нас. Але вони використовують школи не для того, щоб зібрати гроші, а для розвитку і різноманітних позитивих зрушень. Тому ми не заперечуємо, що можна збирати батьків у школі й класі заради такої мети. Це можуть бути зустрічі за кавою (можливо, серед них є люди цікавих професій, волонтери, психологи тощо), тренінги, майстер-класи та інше.
Так народився
освітній хакатон. Дуже цікава та багатогранна директорська ініціатива.
Активні директори на День самоврядування (7 грудня) вже не перший рік практикують проведення уроків батьками. Є батьки, які після одного такого уроку сказали: “Як же ви витримуєте?”. Після такої практики вони переосмислюють роботу вчителя, припиняють ходити за ним і давати вказівки.
Ми також запропонували
орієнтовні теми, на які можна говорити з батьками. Одна з тем, “Усе про НУШ”, запропонована тому, що батькам не вистачає інформації,
особливо візуальної, про нову систему, за якою розпочали навчання сьогоднішні першачки. Ще одна актуальна тема
– “Вікові кризи дитини”. Не всі батьки розуміють, як впоратись з психологічними викликами дітей різного віку. Наступна тема
– “На порозі дорослості”
– є надзвичайно актуальною для батьків старшокласників. Це теми для прикладу, ми не нав’язуємо.
Також ми пропонували періодично проводити з батьками анкетування, щоб вимірювати температуру настроїв, вподобань та розчарувань учасників освітнього процесу.
Результати
Коли ми вирішили проводити дослідження, мені здавалося, що це забрало багато часу. Але навіть через рік не так вже все й змінилося. І ми відчуваємо, що треба далі працювати, щоб батьківські збори не відлякували батьків, а мотивували на партнерських засадах з освітянами виховувати дітей, щоб ці пропозиції запрацювали, щоб з’явилися нові ініціативи.
Ми очікували, що 1 вересня нас почують і не посадять дорослих людей у класи на нудні батьківські збори. Посадили. Хоча не всі, звичайно. Статистики ще не маємо. Та минулого тижня начальник відділу Освітньої агенції, аналізуючи всі скарги, повідомила, що 80% з них – результат того, що ми знову посадили батьків на збори у класи і вони сумлінно почали збирати гроші, вирішувати долі не своїх дітей тощо.
Це при тому, що влада міста
виділила пристойну суму на НУШ (на додачу до 53 мільйонів гривень державної субвенції – ред.), на дошкільні заклади, на придбання дріб’язку та господарчих товарів.
Ми надали пропозиції, рекомендації та методики. Далі – працюй, удосконалюй. Але все одно це йде нелегко.
У школах кажуть, що витрачають багато сил на зміни. Шалено багато саме через те, що директори мають очолити зміни, повести колектив за собою, зламати недовіру батьків до нової форми спілкування з учителями. Деякі казали: “Воно мені треба?”.
Але потім люди почали між собою спілкуватись, у них з’явилася цікавість, почали запитувати, коли наступного разу зберуться.
Були школи, які не брали участі в дослідженнях, але самі прийшли до зміни формату батьківських зборів. Якось я зателефонувала з робочих питань директорці 117-ї школи, а вона говорить: “У нас сьогодні були батьківські індивідуальні зустрічі. Я так хвилювалася, думала, що нічого не вийде, по 15 хвилин кожному з батьків на одного вчителя не вистачить… А виявилось, що деякі вкладалися за 5! Це так класно вийшло”. І батьки, і вчителі відчули результативність такого спілкування.
Усі хочуть бути у тренді. Наша ідея – зробити так, щоб новий формат спілкування з батьками став модним. І ми дуже хочемо, щоб у всіх з’явився драйв від того, що вони роблять. Тоді батьківські збори зміняться.
P.S. Абсолютно випадково побачили в гімназії №32 ось таке оголошення:
Тут ще немає чашечки кави Та є головне – МИ змінюємось!
Галина Титиш, Вікторія Топол, “Нова українська школа”
