Вимога часу: освітній простір НУШ

Новий стандарт початкової освіти передбачає не лише зміну моделі оцінювання знань школярів, а й зміну дизайну школи. Проте головне питання полягає в тому з чого ж почати таку трансформацію? Можливо залишити на стінах меншу кількість портретів вчених, поетів, письменників? Або додати фотографії учнів класу? Дала відповіді на ці та інші питання Пристінська Марина. Вона є керівником початкової школи міста Новопечерськ.

Дизайн шкільних кабінетів у стилі НУШ – це сучасне обладнання, тематичні матеріали та декор. Головна мета оновлення простору за освітнім стандартом — облаштування класу так, аби предмети та речі в ньому допомагали в навчанні вчителям та школярам. Тобто відображали події, що відбуваються, висвітлювати особливі якості тих, хто викладає знання, та тих, хто їх набуває.

Сучасна концепція передбачає наявність у класі модульних меблів (парта, стілець). Бо згідно зі стандартом початкової освіти діти не повинні сидіти обличчям до дошки (як було раніше). Тобто учень зможе самостійно переміщати свою парту та стілець.

Робота у класі вимагає від школяра постійного пересування. Колективні завдання передбачають зміну локацій та опрацювання вправ у групах (три або чотири особи, п’ять або шість). Саме меблеві модульні системи забезпечать комфортну роботу. Головний принцип під час вибору таких систем – меблі не повинні бути важкими та мати нахил. Так дітлахи будуть здатні їх пересувати під час уроку самостійно, а також матимуть змогу малювати на папері великого розміру (наприклад, ватман).

Важливим аспектом у виборі шкільних меблів є їх зручність й адаптованість до параметрів учнів. Тобто парти та стільці мають регулюватися за висотою, а для учнів початкової школи ідеальним варіантом стануть столи, виконані у формі трапеції. Такі парти легко розставляються, що доречно при роботі у групах.

Вимога до стільців лише одна – не повинні бути важкими. Легкі меблі діти зможуть без перешкод пересувати під час уроку. Оскільки майже половина учнів полюбляє гойдатися на стільцях, потрібно передбачити для таких випадків наявність у класі спеціальних меблів – стільців лише на 1 ніжці. Також можна придбати й фітнес-м’яч, на якому школяр може погойдуватися та навчатися одночасно. Цей варіант доречно застосувати, якщо вчитель помітив дитину, що гойдається на звичайному стільці. У такому разі учню можна запропонувати або спецстілець, або м’яч.

Комфорту та зосередженості дитині додадуть подушки. Мова йде про спеціальні надувні підкладки для балансування з масажними гумовими шипами. Їх укладають на стілець. Вони дають змогу учню погойдуватися, сприяють поліпшенню кровообігу та допомагають сконцентрувати увагу.

Сучасна освітня концепція – це наявність у класі навчальної зони обговорення. Оформити її можна килимом. Такий елемент дизайну дасть змогу діткам посідити в колі, налаштуватися на новий день, обговорити нові тему та підбити підсумки уроку. Середній розмір килима зазвичай складає 2х3 м. Коли школярів понад 15 чоловік, можна підібрати й більший за розміром – 3х4 м. Найкращим місцем для розміщення килиму у класі є зона навпроти шкільної дошки. Так діткам буде зручно сидіти разом, розвертатися аби подивитися на дошку.

Коли школа не має необхідної кількості грошей для придбання килима, можна купити для кожного учня подушку для сидіння або плед. Вони виконують ту ж функцію, що і великий килим, а вартість їх набагато менша.

Індивідуальні подушки або пледи (під час використання його можна скласти вчетверо, аби дітки мали змогу сидіти в колі групою) будуть виконувати роль так званих «острівців безпеки». Коли школяр захоче посидіти спокійно наодинці аби заспокоїтися та отримати відчуття безпеки, то може загорнутися в плед. Варто звернути уваги на таке чудо винахідників, як підвісне крісло-кокон з подушкою. Воно ідеально підійде для проведення терапії. Цей метод роботи з дитиною дозволяє вирішити проблему порушень обробки її центральною нервовою системою сенсорних сигналів. Зонування класу на таку ділянку – це необхідний крок, адже в учнів виникають періоди під час яких вони потребують окреме місце для усамітнення, відпочинку.

Для усамітнення, рефлексування, заспокоєння для учнів необхідна зона тиші. У такому куточку дитина зможе посидіти деякий час та відпочити. Для цього простір необхідно облаштувати м’якою подушкою або кріслом типу «Кокон», пледом та книжками-казками.

Підвісне крісло можна замінити подушкою-кріслом, іграшкою великого розміру (висотою з дитину). Остання може слугувати для обіймів – це так званий «Обійматор». Іграшку можна замінити подушкою-обіймашкою. Притиснення такого м’якого друга до себе дасть дитині відчуття спокою, радості та задоволення. Також у класі необхідно передбачити зону для розташування шкільних матеріалів – книг, методичних рекомендацій, предметів та речей, що використовуються під час уроки. Вони мають знаходитися у вільному доступі, аби учень міг без перешкод взяти самостійно й так само повернути на місце.

Наочний матеріал, додаткову літературу потрібно зберігати у відкритих шафах без замків. Вчитель має пам’ятати, що серед діток початкових класів зустрічається велика кількість кін естетиків. Тобто тих учнів, які пізнають навколишній світ через дотик.

Треба також пам’ятати про небезпечні предмети, які потенційно становлять загрозу для школярів. Їх необхідно тримати під наглядом, подалі від дітей. Уберегти дітей від пилу твердих частинок крейди можна. Для цього застосовують маркери та спеціальну плівку для писання, що клеїться на стіну. Це зручно, недорого та безпечно. Плівка не псує стіну, а вистачає її на один навчальний рік.

Дошка для магнітів (чи фліпчарт) стане у нагоді, якщо для уроку потрібно прикріпити додатковий тематичний матеріал.

Більш дорогим варіантом може бути інтерактивна дошка. Це зручний пристрій, проте дорогий. Мультимедійна система передбачає обов’язково наявність у класі комп’ютера та проектора. Вона дозволяє діткам дивитися 3D-картинки, писати (витирати) на ній, рухати об’єкти дотиком пальців. Це дає змогу розвивати кінетичний канал сприйняття. Також інтерактивна дошка може використовуватися як звичайна маркерна дошка. Мінусом такого продукту є обмежена кількість школярів, які можуть стояти безпосередньо коло дошки. Тобто одна-дві особи. Індивідуальні планшети будуть кращою альтернативою, бо дозволяють залучити до роботи всіх учнів.

Інтерактивна дошка (або мультиборд) суперечить стандартам НУШ, бо за ним кожна класна активність має задіяти максимальну кількість учнів.

Проекційний екран слугуватиме для демонстрації наочного матеріалу (зображення) та коштуватиме менше. Радянська культура відрізнялася культом портрета, саме тому ця традиція має місце у школі (представники мистецтва, культури, політичні діячі).

Сучасна освітня концепція передбачає зміну портретів відповідно до тематики предмету й уроку.

Коли проводяться Шевченківські дні, стіни можна прикрасити портретами видатного поета. На ювілей Лесі Українки чи Альберта Ейнштейна — додати їхні портрети. Гімн України, державна символіка мають безперечно бути у класі. Обов’язковим елементом класу має стати міні-бібліотека з відкритим доступом для учнів. Це тематична навчальна зона, де будуть розташовані дитячі книжки, журнали.

Для школярів молодших класів слід підбирати такі книги, які вони зможуть швидко прочитати (15 хв.).

Оформлення міні-бібліотеки це не лише шафа. Можна розкласти книги у великі коробки. Бажано їх посортувати (наприклад, за обраною тематикою). Урок потрібно розбивати на перерви, аби дітлахи мали змогу випити води, що підвищить їхню працездатність. Для цього треба передбачити наявність у школі питних фонтанчиків або кулерів зі стаканчиками. Учні можуть використовувати й власні пляшечки з водою.

Для задоволення базових потреб (втомити спрагу, голод, втому, піти до туалету) учням необхідна перерва на декілька хвилин (5-10). Освітній простір змінюється та доповнюється поступово – впродовж усього навчального року. Його формують не лише викладачі, а й діти. Мета візуального освітнього простору – зблизити викладача й учня. Це можуть бути фотографії з відпочинку викладача, дані щодо днів народження. Візуальні розповіді (на кшталт «Розкажи та покажи) допоможуть дітям отримати нову інформацію один про одного завдяки матеріалам та малюнкам. Для цього у класі відокремлюється куточок, куди поступово додаватимуться такі розповіді школярів.

Місцем для розміщення фотографій та карток, де вказані дні народження, може бути стіна або двері. Кріпити фото пропонується за допомогою стікерів.

Так звана «Дошка настрою» може розміститися в кутку шкільного кабінету. На ній розміщують таблицю зі списком всіх учнів класу. Навпроти прізвища дитини наклеюють стікер. Там вона і малює веселий чи сумний смайлік на початку та наприкінці уроку. Сумні смайлики обговорюються разом з вчителем: у дитини питають чим їй можна зарадити та чому так сталося. В кінці дня стікери замінюють на чисті.

Правила класу з короткими записами та малюнками учні оформлюють на ватмані та розміщують так, аби всі могли бачити.

Для аркушів з результатами роботи школярів у групах також необхідно відокремити місце на стіні. Їх вивішують після презентації учнями проекту. Вдалим місцем для «Стіни слів», де розміщуються нові слова теми уроку, стане зона під шкільною дошкою. Так вони будуть перед очима весь час. Викладач може багато змінити, аби покращити процес навчання та зробити комфортним сучасний освітній простір. Для цього він може залучати й інших осіб. Одним із таких рішень є краудфандинг (чи реєстрація проекту на спеціальній платформі для реалізації бюджету участі).

Якщо школі бракує грошей на реалізацію запланованого, вчитель може створити візуальний простір, а заміну меблів перенести на майбутнє.

Джерело: https://istend.com.ua/news/shkolnyy-prostor-nush

Ігри для розвитку довіри в початкових класах

Це не просто забавки, а серйозні вправи на формування довіри між дітьми. Вони допомагають учневі зрозуміти психологічний стан іншої дитини, висловлювати почуття і створювати комфортний емоційний фон у класі.

Переправа

Попереднє пояснення

Важливо дослухатися до інших, діяти синхронно, щоб відчути, як команда стала єдиним організмом.

Проведення гри

Вчитель пояснює дітям, що в кімнаті є два острови (килими), але дістатися з одного на інший можна тільки через переправу. Переправа в нашому випадку — це «камінці», роль яких виконують стільчики (висота — не менше 30 см). Стільців має бути стільки, скільки дітей у групі. Ставити їх потрібно на відстані дитячого кроку. Але самостійно крокувати дітям страшно. Коли тебе підтримують з обох сторін, переступити зі стільця на стілець набагато легше. Тому діти формують групу, яка має дружно взятися за руки й дістатися з одного острівця на інший.

Спершу діти обирають учня, який їх вестиме. Вони вишиковуються в шеренгу і беруться за руки. Капітан команди піднімається на стілець і переступає на інший. У цей же час учень, який стоїть за ним, ступає на його місце.Школярі проходять шлях, який потребує уваги один до одного та контакту. Гра закінчується, коли вся команда без падінь опиниться на іншому острівці. Якщо хтось падає, гра починається спочатку. Якщо капітан не дослухається до команди або немає ефективного спілкування, як правило, втрачається синхронізація і учні падають.

Про що це

Найголовніше — групова взаємодія. Діти розуміють, що поодинці перебратися на інший острів буде складно, але якщо робити це разом, буде цікаво й весело. Після завершення гри учні з вчителем обговорюють, за рахунок чого було легко, а де на переправі трапилися складнощі. Хто найкраще підтримував товаришів, а хто відволікався чи був неуважним.

Ми зможемо

Попереднє пояснення

Під час масажу потрібно максимально розслабитися. А що більше турботи учасники гри вкладуть у дотики під час масажу, то легше стане тіло дитини на килимку.

Проведення гри

Дитина лягає на підлогу на зручний килимок. Голову кладе набік на тоненьку подушку. Інші учні розташовуються навколо неї на колінах: п’ять — з одного боку та п’ять — з іншого. Ще один учасник сидить по лінії голови учня. Потім діти починають пальцями робити однокласнику легкий масаж спини, рук, ніг. Кульмінація вправи — кожен учень підсуває долоні під тіло учня, який лежить, і всі разом піднімають товариша вгору на відстань 30-40 см. При цьому вони сидять на п’ятах, формується центр опори. Оскільки тіло учня розслабляється, а його вага розподіляється між групою, людину можна підняти на пальцях. Це вражаючий ефект для дітей!

Про що це

Коли дитина лягає спиною до всіх і заплющує очі, може з’явитися відчуття незатишності. Адже ти ліг, усі на тебе дивляться, а ти нікого не бачиш. Суть у тому, щоб учні навчилися довіряти один одному. Набагато легше розслабитися буде тим, хто лягатиме на підлогу третім чи четвертим — діти вже знатимуть процес. Дуже важливо залучати до цієї гри дітей, які мають більшу вагу, ніж однолітки. За всю практику пан Владислав ще не зустрічав дитини, яку б групі було важко підняти. А дітям із зайвою вагою важливо відчути себе не гірше за інших, не соромитися тіла.

Дзвін

Попереднє пояснення

Учня, який виконує роль «серця» дзвоника, треба перекидати дуже обережно. Приймати і відпускати дбайливо. Поясніть дітям, що треба все робити плавно і не надто швидко. Активізуйте уяву. Можна сказати, що їхні руки — це пружини, які потрошку згинаються і приймають іншого, зупиняють і так само плавно відправляють далі.

Проведення гри

Уявіть дзвіночок. Він складається з напівсфери та рухливого язичка, який створює звук. Так і в грі всі діти розподіляються на каркас дзвоника та «язичок». Учні стають у коло. Відстань від учня, який виконує роль «серця» дзвіночка, до «оболонки» — трохи менше, ніж відстань витягнутої дитячої руки. Той, хто в центрі, заплющує очі, схрещує руки і кладе собі на плечі. Учень має стати «стовпчиком», дещо напружити тіло. А ті, хто стоять у колі, починають «перекидати» товариша один одному. При цьому його ноги залишаються нерухомими. Задіяний тільки тулуб, він буде весь час у русі й під нахилом.

Діти беруть свого однокласника за плечі, обирають товариша, якому передаватимуть його і обережно штовхають легким пружним рухом. Далі — маленька пауза і передання учня в іншу сторону. Рухи повільні та пружні. Якщо у вузькому колі вправа дається легко, то його можна розширити. Це потребуватиме від учня, який по центру, більше довіри.

Про що це

Людина, якщо її рухають зі сторони в сторону, не знає, як поводитиметься той, хто приймає її під час напівпадіння, і має повністю довіритися. На інших учнях лежить відповідальність за стан свого однокласника — його тіло в прямому й переносному значенні тільки в їхніх руках.

Падіння в прірву

Попереднє пояснення

Гра потребує ретельної підготовки. За два-три тижні слід почати працювати над довірою в колективі, виконуючи легші вправи. Діти мають усвідомити, що на тих, хто ловить інших учнів, — величезна відповідальність. Якщо одну дитину підхоплює десять осіб, вага тіла розподіляється, тому це легко й нескладно у фізичному плані. Усі мають бути сконцентровані. Якщо двоє-троє втратять увагу саме в ту секунду, коли дитина падатиме, біди не станеться, але її вага рівномірно розподілиться на тих, хто був зосередженим, і їм буде важче. Хто відчуває, що не до кінця готовий концентруватися, — краще хай постоїть у стороні.

Проведення гри

Одна дитина стає на підвищення (1 м 60 см — ідеально) спиною до решти учасників гри. Інші діти розосереджуються позаду. Принциповий момент: дитина має падати рівно, відчути себе «стрункою». Тільки так не увімкнуться захисні реакції тіла і саме така поза демонструє довіру в чистому вигляді.

Якщо дитина падає правильно, то основні зусилля для того, щоб її ловити, треба прикласти на рівні плечей та спини. Вчитель має стояти в групі дітей так, щоб ловити учня на рівні лопаток. Це точка найбільшого навантаження в момент падіння. Якщо дитина не до кінця «вимкнула» захисні механізми свого тіла, бо не зовсім готова довіритися на всі 100%, то може «сісти» назад. Тоді вкрай важливо, щоб ті, хто стоять біля ніг, змогли зловити того, хто падає. Тож зона ловців тут має бути сильною — не менше трьох хлопців. В ідеалі там має стояти ще один вчитель.

Про що це

Після гри настає «вау-ефект», який запам’ятовується надовго. Діти починають щиро обіймати один одного. Емоції зашкалюють, адже кожен зміг подолати свій страх. Дитина, яка «падатиме в прірву», стоїть перед принциповим психологічним вибором. Інстинкт самозбереження, а разом з ним і фізіологія спрацьовують таким чином: щоб впасти спиною назад за власною волею, треба зробити зусилля. Тіло під час падіння намагатиметься згрупуватися. Завдання вчителя — налаштувати кожного учня на довіру до інших. І пояснити: «Це неприродньо, але зусиллям волі ти можеш це собі дозволити».

Гірські вершини

Попереднє пояснення

Не варто сприймати цю вправу як гру на спритність. Адже учні показуватимуть, що вони й без підтримки товариша можуть на іншу гірку перейти. Але діти мають підтримувати один одного. І коли дитина «іде в гості», то має тримати за руку того, від кого вона йде, і дати руку тому, до кого вона йде.

Проведення гри

Стільці розташуйте по колу, на відстані дитячого кроку. Діти стають на стільчики. Вчитель просить учнів уявити, що вони — птахи (або інші тварини, які їм до вподоби), які живуть на самісіньких вершинах гір. Але постійно бути вдома нудно, тому завдання — побувати в гостях у кожного сусіда. Для цього дитина має переходити, рухаючись по колу, і таким чином повернуся потім до своєї гори. Переступивши до сусіда, треба з ним постояти кілька секунд, поговорити, обійнятися, а потім переходити, тримаючи баланс, до мешканця іншої гори. Виходить, що та людина, яка йде в гості, весь час буде з кимось у парі.

Про що це

Для того щоб перейти на іншу «вершину», дитині потрібна допомога іншої дитини, яка її «ловитиме» й утримуватиме за потреби. А оскільки певний час двоє дітей стоятимуть на одному стільчику й балансуватимуть на ньому, потрібно довіряти партнеру по грі й бути розслабленим у його компанії. Коли стоїш удвох, обійнявшись, може почати похитувати. Тут виникає важливий момент єдності. Страшнувато впасти, але дітлахи з азартом сприймають виклик. Це сильна точка об’єднання.

Автор: Ліна Мірошнікова

Матеріал взято: https://osvitoria.media/experience/5-igor-dlya-rozvytku-doviry-u-molodshij-shkoli/

Які помилки вчителя заважають школярам ставати самостійними

Чи завжди допомога йде на користь? Чи не сприяє вона розвитку безвідповідальності? Ми визначили 6 класичних помилок учителя, що перешкоджають розвитку самостійності в учнів початкових класів.

Давати забагато підказок

Коли учні опрацьовують новий матеріал чи виконують незвичне завдання, їм важко з першого разу все правильно зрозуміти та зробити. Найбільша помилка вчителя в такій ситуації — не дати дітям змоги поміркувати самостійно, а відразу підказати. Коли учень чує підказку, він просто її відтворює. І наступного разу з цим же завданням можуть знову виникнути труднощі. Щоб інформація залишилась у пам’яті, дитині потрібно самостійно дійти певного висновку. Навіть якщо доведеться кілька разів помилитися перед тим.

Наприклад, учень розв’язує задачу біля дошки. Він сумнівається в наступній дії, і вчитель одразу підказує, що робити. Тоді дитина просто запише те, що сказав вчитель, адже він точно правий. Але навряд чи обдумає записане згодом.

Найкращим варіантом буде дати учню час подумати та дозволити розв’язувати задачу власним способом. Якщо це буде неправильно, він сам зрозуміє, що щось пішло не так і знайде свою помилку. Навіть якщо дитина розв’яже задачу повністю неправильно, не потрібно зупиняти і вказувати на помилки, краще запропонуйте разом перевірити розв’язок.

Діти звикають до підказок вчителя і перестають самостійно мислити. Краще разом створити алгоритм виконання завдання чи поставити навідні питання. Але важливо, щоб діти осмислювали навчання і самостійно робили висновки.

Не дозволяти обирати навчальний матеріал

Коли вчитель завжди сам обирає книжку для читання, тему для твору, героя казки, якого потрібно намалювати, діти перестають сприймати навчання як самостійний процес. І з часом їм стає все менш цікаво виконувати поставлені завдання.

Якщо учні мають змогу самостійно обирати спосіб розв’язання задачі чи тему для презентації, вони відчувають відповідальність. А завдання виконують з більшим ентузіазмом.

У канадських школах є навчальна методика Daily 5. Це п’ять видів діяльності, які учні початкових класів виконують щодня. Один з них — читання для себе. Учні обирають книжку та читають її протягом відведеного часу. Дітям подобається, що можна взяти будь-яке видання з класної бібліотеки чи принести щось своє. Їм цікаво ділитися враженнями про прочитане і радити іншим свої книжки. Таким чином, учні беруть участь в організації навчального процесу і стають самостійнішими.

Завжди допомагати

Чи завжди допомога потрібна? Наприклад, клас збирається на прогулянку, один учень не може зав’язати шнурівки на своїх черевиках. Він просить допомоги у вчителя, той не відмовляє. І так щодня. У результаті учень до кінця навчального року так і не навчився зав’язувати шнурівки.

Інший приклад. Діти наводять лад у своїх шафках. Один учень дуже довго складає свої речі. Щоб не затримувати клас і вчасно почати заплановане, вчитель починає допомагати дитині. У такій ситуації учень розуміє, що можна не старатися, бо йому завжди прийдуть на допомогу.

У школах Фінляндії є правило: у їдальні всі учні самостійно беруть обід та прибирають за собою посуд. Навіть якщо це першокласник, і він по дорозі до столу розіллє половину свого супу, все одно йому не допомагають. І коли дитина бере маленьку порцію, а потім ходить голодна, вона усвідомлює власну відповідальність за це.

Наймолодшим школярам потрібно давати можливість робити деякі речі самостійно. Навіть якщо на це піде більше часу. Нехай весь клас вийде на прогулянку, а один учень залишиться зав’язувати шнурівки. Немає нічого поганого в тому, щоб відмовляти в допомозі. Тоді діти вчитимуться швидше.

Постійно висловлювати власну думку

Молодші школярі звикли сприймати вчителя як джерело істини. Вони не насмілюються сперечатися з його думкою. Тому коли потрібно дізнатися реальне ставлення дітей до певної ситуації, краще власні погляди не висловлювати.

Наприклад, клас читав оповідання про калюжу. Вчитель пропонує завдання: оцінити користь калюжі від 1 до 10. Де 1 — дуже погано, а 10 — дуже добре. Якби вчитель першим оцінив калюжу на 1 бал, більшість учнів оцінили б її так само. Тому буде краще, якщо в цьому завданні вчитель не братиме участі.

Так само буває під час обговорення прочитаного. Якщо вчитель каже, що книжка цікава, то діти, яким вона не сподобалась, не насміляться висловити свою думку.

Встановлювати правила одноосібно

Типова ситуація на початку навчального року — перед екскурсією чи походом до бібліотеки вчитель встановлює правила поведінки. Хто порушує, дістає зауваження чи покарання. Але більшість таких правил діти не розуміють і, відповідно, не хочуть їх дотримуватися. Вони вважають, що їх просто хочуть обмежити. Але коли учні самі беруть участь у процесі створення правил, усе працює інакше.

Наприклад, вчитель планує провести урок на вулиці. Перед тим він обговорює з учнями, як краще поводитися і чому. Просить дітей самостійно запропонувати правила перебування на вулиці. Після уроку клас обговорює, чи вдалося дотриматися всіх правил і до чого призвело їх порушення.

Діти відчувають більше відповідальності, коли самі створюють правила поведінки.

Хвилюватися про результат

Наприклад, учні виготовляють прикраси для класу своїми руками. Вчитель хоче, щоб вони вийшли красивими, і починає сам обирати кольори і матеріали. Якщо хтось криво вирізає, неохайно розфарбовує — робить це замість нього. Головне, щоб у результаті вийшло гарно.

Але дітям потрібен сам процес. Їм хочеться робити так, як подобається.

Дозвольте учням виконувати все самостійно, навіть якщо вийде не дуже охайно. Важливою є дитяча робота, а не готовий виріб. Синя корова, що літає в небі — чудово. Криво вирізана фіолетова зірка — ще краще. Нехай діти проявляють фантазію і не хвилюються про те, чи достатньо красиво вийшло. Головне, щоб вони зробили це самі.

Автор: Олена Коваль

Матеріал взято: https://osvitoria.media/experience/yaki-pomylky-vchytelya-zavazhayut-shkolyaram-stavaty-samostijnymy/ 

Ідеї для покращення поведінки в класі

Ці ідеї класного менеджменту допоможуть Вам регулювати поведінку в класі без застосування покарань та тиску на дітей.

1. Боби-говорунці

Кожен вчитель знає, що порушити тишу в класі надзвичайно легко: достатньо, щоб хоча б один учень зронив необережну репліку, і вже весь клас галасує. До того ж, хіба можна говорити про “легке життя вчителя”, якщо навіть банальний шепіт здатен перетворитися у галасливий унісон. Адже мова йде не про одного чи двох учнів, а про цілісінький клас дітей!

Боби-говорунці - це метод управління “рівнем шуму в класі”, який зможе обережно донести до дітей усвідомлення наслідків їхніх необережних реплік на уроці.  

Інструкція:

• Кожного дня учням видається певна кількість бобів.
• якщо хтось із дітей несвоєчасно говорить на уроці, вчитель забирає в нього кілька бобів.
• всі боби, які лишилися після уроку, учні мають покласти в спеціальну банку з позначками, які характеризуватимуть рівень дисципліни в класі (наприклад:- “супер молодці”, “пробний день”, “великі перегони”).
• 
  

2. Календар поведінки учня

Кожного місяця діти можуть вести власний календар, власноруч замальовуючи кожен навчальний день кольором, який характеризує їхню особисту поведінку.

Наприклад:

Рожевий - “Дивовижно”

Фіолетовий - “Чудова робота”

Синій - “Хороший день”

Зелений - “Готовий до навчання”

Жовтий - “Подумай про це”

Жовтогарячий - “Вибір вчителя”

Червоний - “Контроль батьків”

Наприкінці місяця діти підраховують, яких кольорів вони отримали найбільше та створюють підсумкову гістограму поведінки. За словами вчительки, яка практикує такі календарі у своєму класі, діти дуже чекають кінця місяця, щоб показати батькам свої кольорові таблички та похвалитися досягненнями! До речі, така практика - це ще й хороший спосіб інтегрувати математику та класний менеджмент.

3. Класні купони

Це своєрідна мотиваційна гра, подібна до Монополії.  Її суть полягає в тому, що коли учні поводяться добре, виконують важливі завдання чи уважно слухають,  вони отримують від вчителя спеціальні купони. Однак якщо вони раптом “відходять від правил” і хочуть пересісти до друга чи з'їсти цукерку на уроці, вони віддають вчителю назад кілька своїх купонів. У певні проміжки часу (наприклад, кожну п'ятницю ввечері), коли у дітей лишиться обмежена кількість купонів, вчитель може дозволити їм  "купувати" свої невеличкі порушення правил за будь-яку кількість таких папірців.

Матеріал взято: https://vseosvita.ua/news/tvorci-idei-dla-pokrasenna-povedinki-v-klasi-2122.html

Про сучасне виховання дітей

Канадський вчений і багатодітний батько Блейр Кінг зробив для себе відкриття, про яке вирішив поділитися з іншими батькам.

“Я – батько трьох дітей. Моєму синові 8 років, двом донькам – 7 і 4 роки. Моя дружина вже 15 років працює вчителем молодших класів.

За ці роки я вислухав незлічену кількість вчительських історій. Це змусило мене усвідомити деякі речі. Цим я хотів би поділитися з іншими батьками.

Ми завдаємо величезної шкоди нашим дітям. Ми виховуємо покоління людей, які не зможуть досягти успіху в сучасному світі. Ми вчимо їх бути егоцентричними і здаватися, часто навіть не спробувавши щось зробити.

У цій статті я хочу розповісти вам про уроки, які я отримав, поспілкувавшись з великою кількістю вчителів.

Ви не найкращі друзі своєї дитини, ви – її батьки.

Ваше завдання: прищеплювати хороші моделі поведінки і стежити за дотриманням правил. Багато батьків думають, що вони в першу чергу кращі друзі дитини, а вже потім батьки.

Це помилка. Найкращий друг – це людина, яка підтримує вас в хороших і поганих ситуаціях, але друг не може закликати вас до відповідальності за свої дії або до дисципліни. Як раз для цього у нас є батьки.

Усвідомлена безпорадність дітей – це ваша вина.

Є один очевидний недолік, який наше покоління батьків прищепило своїм дітям – це усвідомлена безпорадність.

Суть проблеми в тому, що діти знають, що якщо сказати: “Я не можу це зробити”, їх батько (мати) закінчить завдання замість них. Таким чином, ми виховуємо дітей, які опускають руки після першої ж спроби, або навіть не пробують щось зробити самостійно.

Поразка – це частина дорослішання. Діти повинні навчитися зазнавати невдачі, а потім збиратися, приводити себе в порядок і пробувати знову.

Вони повинні знати, як дотримуватися інструкцій, але вони також повинні знати, що робити, якщо немає інструкцій, а існує тільки поставлене завдання.

Покажіть своїм дітям, що потрібно зробити (або дайте їм інструкції), а потім відступіть і дозвольте їм спробувати себе. Звичайно, вони будуть робити це гірше, ніж ви, але це частина дорослішання. Дайте їм шанс вдосконалюватися, інакше вони ніколи нічому не навчаться.

Найбільше вчителів засмучує дитина, яка навіть не намагається виконати завдання. Але вони бачать таке кожен день, тому що занадто багато батьків виконують всі важкі завдання замість своїх дітей. В результаті їх діти не можуть, не готові, або просто не хочуть самостійно вирішувати проблеми.

Батьки, ви повинні відстоювати своїх дітей, але також повинні підтримувати вчителів своєї дитини.

Багато батьків вважають, що повинні захищати своїх дітей. Це абсолютно вірно. Але пам’ятайте, що ви також повинні підтримувати вчителя. Підтримувати вчителів означає слухати їх і враховувати те, що вони говорять про вашу дитину, тому що, вірите чи ні, ваша дитина може вести себе по-різному у вашій присутності та в навчальному закладі.

Багато батьків також, здається, забувають той факт, що викладачі є професіоналами. Ми всі ходили в школу, але це не означає, що ми фахівці в галузі викладання. Коли ви сперечаєтеся з учителем у присутності своєї дитини, ви говорите дитині, що вчитель не авторитет.

Коли вчитель щось вам розповідає, не запитуйте дитину чи це правда. Вам може здатися, що ви залучаєте чадо в дискусію, але насправді ви ставите під сумнів слова вчителя.

Подивіться на це з боку педагога. Ви, по суті, сказали, що не вірите в те, що сказав учитель, поки це не підтвердить ваша дитина.

Шановні батьки, вчитель не може виховувати вашу дитину!

Багато батьків плекають ілюзію, що вчителі в школі можуть навчити їх дітей усього необхідного для дорослого життя. Але саме ми, батьки, відповідальні за правильне виховання людей. Це не функція шкіл.

Багато батьків кажуть: «Нехай вчитель навчить  мою дитину». Ну, давайте полічимо. Вчитель вашої дитини проводить з нею приблизно 7 годин в день, 5 днів на тиждень, приблизно 30 тижнів на рік. Цього часу мало, щоб навчити її правилам поведінки й ще подати навчальну програму!

Саме батьки повинні показувати приклад і викладати своїм дітям важливі життєві уроки. Вчителі можуть доповнювати вас, але саме вас будуть наслідувати ваші діти. Станьте добрим прикладом для наслідування!”

Джерело:http://mamabag.com.ua/2018/06/28/batki-vam-potribno-pripiniti-zvinuvachuvati-u-vsomu-vchiteliv/