Свято осінніх сюрпризів

Традиційним у школі є Свято квітів та врожаю. Цього року учнівські колективи готували композиції з квітів та вироби своїми руками. Учні 4-А класу також презентували свої роботи.

Міжнародний  день миру

 Найбільше в світі щастя — це мир на землі, коли на ній розквітають чарівні квіти, а люди живуть спокійно, земля не здригається від страшних вибухів, а діти вчаться, здобувають знання, щоб зробити наш край ще прекраснішим. Мир на землі — це найбільше благо. 

В 1982 році, в своїй резолюції Генеральна Асамблея ООН проголосила Міжнародний день миру (International Day of Peace) як день глобального припинення вогню і відмови від насильства. 

День миру і в Україні відзначається щорічно  21 вересня. Таким чином Україна підтримує рішення Генеральної Асамблеї ООН і підтверджує відданість країни ідеалам миру. Наша країна протягом багатьох століть не раз відчувала, що таке війна. В багатьох українських родинах не дочекалися з війни рідних та близьких. Що таке смерть, розруха, голод, неймовірні людські страждання український народ пережив на собі. Нинішня ситуація в країні також повертає помисли людей до встановлення миру. Тому і до Міжнародного дня миру люди ставляться з глибокою пошаною і усвідомленням того болю, який завдає війна.

«Хочемо миру!» - до такого висновку підійшли четвертокласники  під час години  спілкування. В усьому світі символом миру вважається білий голуб. Це птах всеземної любові та миру. Тож наприкінці розмови учні виготовили паперових білих голубків і висловили надію, що вони принесуть мир та злагоду у нашу Україну. 
Шаблон для виготовлення голуба можна скачати тут

Огляд-конкурс спортивного танцю

В рамках тижня фізкультури в школі був організований огляд-конкурс на кращий спортивний танець серед учнів 3-4 класів. Всі учасники були неперевершені. Та найартистичнішими виявились учні 4-А класу. І це не дивно, адже всі танцюристи дуже старалися. Свій успіх учасники ділили з Дюдюновою Василинкою, ученицею   8-А класу, яка допомагала молодшим товаришам у підготовці до конкурсу.

З днем Перемоги! Дякуємо за життя!

Не кажіть: була війна давно, -
Ніби вчора все було, учора...
Влізла у наш дім руда потвора,
По-злодійськи вибивши вікно.
Насунулася нелюдів навала,
Виплодків ворожості і зла.
Нівечила, нищила, воювала,
Вішала, калічила й пекла.
Поки сонце ясне й горіє, -
Поки нам життя дає воно, -
Біль наш вічний, він не постаріє.
Не кажіть: була війна давно.

Урок з елементами арт-педагогіки

В умовах соціокультурної кризи питання гуманізації освітнього простору набувають першочергового значення.  Завданням педагогів має стати організація навчально-виховної взаємодії вчителя та учня, орієнтованого на особистість як найвищу цінність сьогодення.  Розв'язанню цього завдання сприяє арт-педагогіка.  Саме тому учні 3 класу побували на уроці трудового навчання з елементами казкотерапії.  Разом з мурашкою Мициком будували мурашник, вчилися приходити на допомогу, працювати злагоджено та дружно у колективі.  І прийшли до спільної думки, що не можна себе ставити вище других, адже сила одного - у співпраці з іншими.

Переглянути конспект уроку тут

Переглянути

Цікава казка для дорослих (і не тільки)

В Таємничому лісі живуть різні звірятка, файні і не дуже. А люди блукають лісом і зустрічають їх. 

Вірність – дуже рідкісна тваринка. Той, кому вже пощастило побачити це пухнасте створіннячко, завжди зможе зустрітити його на тому самому місці. Це надійна і передбачувана істота. Але слід пам’ятати: Вірність має одну дуже неприємну властивість. Звірятко часом здихає.

            Тоді на його тілі годуються Зради – малі, але огидні тварючки, склизькі й отруйні. Людина, що побачить Зраду на власні очі, довго хворіє на нехочужить і кашляє сумом. Кажуть, що існує навіть Смертельна Зрада, отрута якої ніколи не виводиться з організму. 

 Є в лісі Дружба – дуже симпатичний птах. Часом він какає людям на голову, але вони те здебільшого пробачають з огляду на його симпатичність. Дружби також бувають різні: Справжня Дружба не какає ніколи, а Несправжня може накакати навіть Зрадами.

 Щастя лежить в лісі на кожному кроці, але дуже добре маскується під всілякий непотріб, тому часто його просто не помічають. Та якщо ви вже зрозуміли, що ось воно перед вами, то Щастя злітає на прозорих крилах, розпускає барвистого хвоста і співає пісень незрівнянної краси. Щоправда, недовго. Після того примхливе звірятко знов ховається.

 На гілках в лісі догори ногами висять Нещастя різних розмірів, вони дуже полюбляють валитися звідти людям на голову і завдавати пошкоджень різних степенів важкості. 

  Під ногами лежать Проблеми та Труднощі, через них зазвичай перепинаються необережні. Обережні переступають.

 Ще в лісі є такі неприємні, але нешкідливі комахи, літають завжди роєм, що зветься Неспокоєм. Він причеплюється до людини, і позбутися його дуже важко.

   А найнезбагненнішою істотою Таємничого лісу є Любов. Ніхто не може ні зв’язно описати її, ні визначити, коли і де її можна зустріти, ні сказати, коли вона піде. І хоча зустріч з нею не завжди є приємною, люди прагнуть цього. 

   Та хоч якою б гарною не була Любов, є прекрасніша за неї тварина – Людська Шляхетність, дуже вразлива і рідкісна істота. Той, хто хоч раз побачив Шляхетність, ніколи не забуде її краси. Ця зустріч лікує навіть від таких тяжких хвороб, як розчарування в людях, брутальна образа або ніж-у-спині.

     

СКАЗКА О НЕНУЖНОЙ ЖЕРТВЕ

— Здесь занимают очередь на жертвоприношение?
— Здесь, здесь! За мной будете. Я 852, вы – 853.
— А что, так много народу?
— А вы думали??? Одна вы, что ли, такая умная? Вон, все, кто впереди – туда же.
— Ой, мамочки… Это когда же очередь дойдет?
— Не беспокойтесь, тут быстро. Вы во имя чего жертву приносите?
— Я – во имя любви. А вы?
— А я – во имя детей. Дети – это мое все!
— А вы что в качестве жертвы принесли?
— Свою личную жизнь. Лишь бы дети были здоровы и счастливы. Все, все отдаю им. Замуж звал хороший человек – не пошла. Как я им отчима в дом приведу? Работу любимую бросила, потому что ездить далеко. Устроилась нянечкой в детский сад, чтобы на виду, под присмотром, ухоженные, накормленные. Все, все детям! Себе – ничего.
— Ой, я вас так понимаю. А я хочу пожертвовать отношениями… Понимаете, у меня с мужем давно уже ничего не осталось… У него уже другая женщина. У меня вроде тоже мужчина появился, но… Вот если бы муж первый ушел! Но он к ней не уходит! Плачет… Говорит, что привык ко мне… А мне его жалко! Плачет же! Так и живем…
— А вы?
— Я тоже плачу… Мучаюсь вот, давно уже… С ума сойду скоро!
— Да, жизнь такая жестокая штука… Всегда приходится чем-то поступаться. Приносить что-то в жертву…
Распахивается дверь, раздается голос: «Кто под №852? Заходите!».
— Ой, я пошла. Я так волнуюсь!!! А вдруг жертву не примут? Не забудьте, вы – следующая.
№ 853 сжимается в комочек и ждет вызова. Время тянется медленно, но вот из кабинета выходит №852. Она в растерянности.
— Что? Ну что? Что вам сказали? Приняли жертву?
— Нет… Тут, оказывается, испытательный срок. Отправили еще подумать.
— А как? А почему? Почему не сразу?
— Ох, милочка, они мне такое показали! Я им – ррраз! – на стол жертву. Свою личную жизнь. Они спрашивают: «А вы хорошо подумали? Это же навсегда!». А я им: «Ничего! Дети повзрослеют, оценят, чем мама для них пожертвовала». А они мне: «Присядьте и смотрите на экран». А там такое кино странное! Про меня. Как будто дети уже выросли. Дочка замуж вышла за тридевять земель, а сын звонит раз в месяц, как из-под палки, невестка сквозь зубы разговаривает… Я ему: «Ты что ж, сынок, так со мной, за что?». А он мне: «Не лезь, мама, в нашу жизнь, ради бога. Тебе что, заняться нечем?». А чем мне заняться, я ж, кроме детей, ничем и не занималась??? Это что ж, не оценили детки мою жертву? Напрасно, что ли, я старалась?
Из двери кабинета доносится: «Следующий! №853!».
— Ой, теперь я… Господи, вы меня совсем из колеи выбили… Это что ж??? Ай, ладно!
— Проходите, присаживайтесь. Что принесли в жертву?
— Отношения…
— Понятно… Ну, показывайте.
— Вот… Смотрите, они, в общем, небольшие, но очень симпатичные. И свеженькие, неразношенные, мы всего полгода назад познакомились.
— Ради чего вы ими жертвуете?
— Ради сохранения семьи…
— Чьей, вашей? А что, есть необходимость сохранять?
— Ну да! У мужа любовница, давно уже, он к ней бегает, врет все время, прямо сил никаких нет.
— А вы что?
— Ну что я? Меня-то кто спрашивает? Появился в моей жизни другой человек, вроде как отношения у нас.
— Так вы эти новые отношения – в жертву?
— Да… Чтобы семью сохранить.
— Чью? Вы ж сами говорите, у мужа – другая женщина. У вас – другой мужчина. Где ж тут семья?
— Ну и что? По паспорту-то мы – все еще женаты! Значит, семья.
— То есть вас все устраивает?
— Нет! Нет! Ну как это может устраивать? Я все время плачу, переживаю!
— Но променять на новые отношения ни за что не согласитесь, да?
— Ну, не такие уж они глубокие, так, времяпровождение… В общем, мне не жалко!
— Ну, если вам не жалко, тогда нам – тем более. Давайте вашу жертву.
— А мне говорили, у вас тут кино показывают. Про будущее! Почему мне не показываете?
— Кино тут разное бывает. Кому про будущее, кому про прошлое… Мы вам про настоящее покажем, хотите?
— Конечно, хочу! А то как-то быстро это все. Я и подготовиться морально не успела!
— Включаем, смотрите.
— Ой, ой! Это же я! Боже мой, я что, вот так выгляжу??? Да вранье! Я за собой ухаживаю.
— Ну, у нас тут не соцреализм. Это ваша душа таким образом на внешнем виде отражается.
— Что, вот так отражается? Плечи вниз, губы в линию, глаза тусклые, волосы повисшие…
— Так всегда выглядят люди, если душа плачет…
— А это что за мальчик? Почему мне его так жалко? Славненький какой… Смотрите, смотрите, как он к моему животу прижимается!
— Не узнали, да? Это ваш муж. В проекции души.
— Муж? Что за ерунда! Он взрослый человек!
— А в душе – ребенок. И прижимается, как к мамочке…
— Да он и в жизни так! Всегда ко мне прислушивается. Прислоняется. Тянется!
— Значит, не вы к нему, а он к вам?
— Ну, я с детства усвоила – женщина должна быть сильнее, мудрее, решительнее. Она должна и семьей руководить, и мужа направлять!
— Ну так оно и есть. Сильная, мудрая решительная мамочка руководит своим мальчиком-мужем. И поругает, и пожалеет, и приголубит, и простит. А что вы хотели?
— Очень интересно! Но ведь я ему не мамочка, я ему жена! А там, на экране… Он такой виноватый, и к лахудре своей вот-вот опять побежит, а я его все равно люблю!
— Конечно, разумеется, так оно и случается: мальчик поиграет в песочнице, и вернется домой. К родной мамуле. Поплачет в фартук, повинится… Ладно, конец фильма. Давайте завершать нашу встречу. Будете любовь в жертву приносить? Не передумали?
— А будущее? Почему вы мне будущее не показали?
— А его у вас нет. При таком настоящем – сбежит ваш выросший «малыш», не к другой женщине, так в болезнь. Или вовсе – в никуда. В общем, найдет способ вырваться из-под маминой юбки. Ему ж тоже расти охота…
— Но что же мне делать? Ради чего я тогда себя буду в жертву приносить???
— А вам виднее. Может, вам быть мамочкой безумно нравится! Больше, чем женой.
— Нет! Мне нравится быть любимой женщиной!
— Ну, мамочки тоже бывают любимыми женщинами, даже часто. Так что? Готовы принести себя в жертву? Ради сохранения того, что имеете, и чтобы муж так и оставался мальчиком?
— Нет… Не готова. Мне надо подумать.
— Конечно, конечно. Мы всегда даем время на раздумья.
— А советы вы даете?
— Охотно и с удовольствием.
— Скажите, а что нужно сделать, чтобы мой муж… ну, вырос, что ли?
— Наверное, перестать быть мамочкой. Повернуться лицом к себе и научиться быть Женщиной. Обольстительной, волнующей, загадочной, желанной. Такой цветы дарить хочется и серенады петь, а не плакать у нее на теплой мягкой груди.
— Да? Вы думаете, поможет?
— Обычно помогает. Ну, это в том случае, если вы все-таки выберете быть Женщиной. Но если что – вы приходите! Отношения у вас замечательные просто, мы их с удовольствием возьмем. Знаете, сколько людей в мире о таких отношениях мечтают? Так что, если надумаете пожертвовать в пользу нуждающихся – милости просим!
— Я подумаю…
№853 растерянно выходит из кабинета, судорожно прижимая к груди отношения. №854, обмирая от волнения, заходит в кабинет.
— Готова пожертвовать своими интересами ради того, чтобы только мамочка не огорчалась.
Дверь закрывается, дальше ничего не слышно. По коридору прохаживаются люди, прижимая к груди желания, способности, карьеры, таланты, возможности, любовь – все то, что они готовы самоотверженно принести в жертву…
Интересная тема, правда?
Умение подчинить себя и свои стремления высшей цели отличает нас от животных. Жертвовать ради других, чтобы оказаться для них ценным, важным человеком – тупиковый путь. Жертвы вообще редко принимаются с благодарностью.
Думаю, творить добро надо так: “отдать и забыть”. Фактически, мы отдаем что-то свое – свои силы, время, средства, вещи, навыки – чтобы это “что-то” жило помимо нас, дальше – без нашего участия. С другой стороны, если сделать и пойти дальше, а не сидеть и дожидаться “отдачи”, “благодарности” – то какой смысл жертвовать?
Жертвенность, умение дать, не спрашивая в ответ не имеет ничего общего с теми играми в “несчастную жертву”, которую часто ведут люди. “Ах я несчастный!” – это такой повод добиться своего, по-хитрому получить то, чего хочется. И тогда позиция жертвы (от жертвы обстоятельств до жертвующего ради других людей) становится выгодной.
Ведь если просто так попросить – то результат не гарантирован, “то ли да, то ли нет”.
А если из позиции жертвы – то отказавшему можно еще и ярлык прилепить: “Бесчувственный ты человек! Я ради тебя стараюсь, а ты не ценишь!”
И попробуйте только не принять жертву…
И можно ли отдавать то, чего у тебя нет? Например, сочувствия, сопереживания, денег, времени, сил.
Жертвовать стоит только тем, чем по-настоящему хочется поделиться с другим человеком.

31 березня - день відкриття Ейфелевої вежі 

Ейфелева вежа була побудована спеціально для Всесвітньої виставки 1889 року і служила їй вхідною аркою.  Через те, що вона схожа на цвях, після виставки з'явився вислів "цвях програми".

У конкурсі інженерних проектів, що мали б визначити архітектурний вигляд майбутньої Всесвітньої виставки на честь столітнього ювілею Великої французької революції, проект Александера Густава Ейфеля став переможцем.

Будівельні роботи виконувались силами 300 робітників і тривали більше двох років, протягом яких не було жодного смертельного випадку, що було значним досягненням для того часу. Рекордним строкам зведення сприяли креслення надзвичайно високої якості з вказанням точних розмірів понад 12000 металевих деталей, для скріплення яких використовували 2,5 млн заклепок. Щоб закінчити вежу в призначений термін, Ейфель застосовував здебільшого заздалегідь виготовлені частини. Отвори для заклепок були просвердлені на намічених місцях уже заздалегідь, і дві третини від 2,5 млн заклепок були заздалегідь закріплені. Жодна із заготовлених балок не важила понад 3 тонни, що дуже полегшувало підняття металевих частин на передбачені місця.

31 березня 1889 року Александер Густав Ейфель підняв французький "триколор" на маківці Ейфелевої вежі.

Споруда мала приголомшливий і миттєвий успіх, однак творча інтелігенція Франції була обурена зухвалим проектом Ейфеля, характеризуючи її як «сміхотворну вежу, що домінує над Парижем, як гігантський фабричний комин». Відомо, що Гі де Мопассан був проти цього проекту, висловлював думку, що «протягом 20 років ми повинні будемо дивитися на відразливу тінь ненависної колони із заліза та гвинтів, що розстеляється над містом, як чорнильна пляма!» Але сам щодня обідав у Ейфелевій вежі на першому поверсі. На запитання, чому саме там, Гі де Мопассан відповідав, що це єдине місце в Парижі, звідки не видно потворної побудови Ейфеля.

За планом її повинні були демонтувати через 20 років. Однак незабаром почалася епоха радіо, і завдяки установці антен радіотелеграфу Ейфелева вежа була врятована.

Сьогодні Ейфелева вежа - архітектурна пам`ятка Парижа і символ Франції і є найвідвідуванішим туристичним об'єктом у світі.. Її щороку відвідують мільйони туристів. На вершину Ейфелевої вежі можна піднятися сходинками, їх 1792, або на ліфті, який знаходиться всередині будівлі. На Ейфелевій вежі є високий оглядовий майданчик. Звідти відкривається вид на весь Париж. У Ейфелевій вежі знаходиться ресторан, де завжди можна випити кави та з'їсти булочку. Вночі Ейфелеву вежу освітлює більше 1000 золотистих лампочок! Їх сяйво можна побачити за багато кілометрів. Висота Ейфелевої вежі більше 300 м. Ейфелева вежа важить стільки ж, скільки майже 1850 дорослих слонів.

Галерея кімнатних рослин

Рослин у нашому класі велике різномаїття. А що ми знаємо про них? Звідки вони родом? Які умови їм необхідні для життя? Ось такі питання постали перед моїми третьокласниками. І вирішили ми гуртом провести дослідження. 

Кожен з учнів обрав собі кімнатного зеленого друга та споробував відшукати про нього інформацію. Потім охоче ділилися новими знаннями з однокласниками. А свої дослідницькі роботи оформили в теку "Галерея кімнатних рослин".

Формування досвіду пошукової діяльності учнів в атмосфері загального захоплення цікавою справою не лише має розвивальне значення, а й об’єднує процеси навчання і виховання, стимулює пізнавальні потреби.